Група людей відвідала 10ту Маніфесту у футболках на яких було написано “Хороший художник-мертвий художник”
Ця акція і про кураторську ідею Кеніга і про Бойса, який вже мертвий. І взагалі
про смерть Маніфести. І про таку залежність художників від системи,
що робить з них всіх напівмертвих.
Акція “На лобі собі напиши” була здійснена групою людей 5 січня 2013 року на Майдані. Ідея самотаврування спровокована неодноразовим публічним тавруванням “правопорушників” майдану, яких звинувачували у крадіжках та продажу чи вживанні наркотиків.
Простір маніфестації є таким простором невизначеності, де кожен присутній є в той же самий момент тим, хто судить і тим, кого судять.
Зараз на майдані – ситуація однорідності, визначеності, де приписують кожному функцію і позицію, присвоюють владу, роздають імена і таким чином унеможливлюють самодиференціацію.Так, акт протесту проти системи стає двійником системи, в якій говорити можна тільки зі сцени, де немає місця дискусії, а критика і розмови самоцензуруються – “щоб не розколювати майдан”. Сьогодні риторику майдану визначає сила. Той, у кого сили немає, повинен долучатися до сильних або мовчати. Будь-хто, пробуючи говорити не з місця сили, відразу ідентифікується як ворог, чужий, інший, який має бути негайно виключеним. Майдан називають “територією свободи”, але у свободи немає території, так само як і немає визначеного імені.
5 січня на Майдані о 15.00 я напишу собі на лобі “ярлик”, який робить мене виключеним майдану. Цей акт публічного самовизначення є актом спротиву буттю визначеним кимось, хто має силу і говорить із місця влади.
Кожен має визначати майдан. Натомість маємо майдан, який визначає кожного як доречного чи недоречного тут і зараз.
Акцією “НА ЛОБІ СОБІ НАПИШИ” я проявляю ту множинність, яка присутня на майдані, але щоденно витісняється як відмінна від нав’язуваного тим, хто має силу і кричить про неї зі сцени.
http://newsandincidentsboycott.wordpress.com
У липні 2013 року ІСТМ оголосила бойкот Мистецького Арсеналу та всіх його структур у відповідь на ситуацію, що склалася довкола виставки “Велике і величне” ( детальніше тут ). Це блог присвячений новинам та інцидентам довкола та з приводу цієї ситуації.
Якщо ви хочете опублікувати свій текст пишіть нам на istm.kyiv@gmail.com
опуліковано 16 вересня тут
Ми, що підписалися нижче, закликаємо Вас приєднатися до бойкоту Мистецького Арсеналу та всіх його структур, що розпочався в липні 2013 року у відповідь на ситуацію довкола виставки «Велике і величне».
Організовуючи подібну виставку, Мистецький Арсенал виявив себе як провладна ідеологізована установа та інструмент імітації культурного процесу. Така діяльність не відповідає викликам сучасного світу, а отже, не створює простору для сучасного мистецтва.
Проголошуючи виставку “Велике і Величне” “проектом-самоусвідомленням і справжнім уроком національної гордості за українську культуру”, Мистецький Арсенал створює прецедент некритичного та поблажливого ставлення як до історичного наративу, так і до сучасних проблем, презентуючи українську культуру як принадливий об’єкт, працюючи на злипання держави та церкви, яка в цьому випадку зазіхає ще й на мистецький простір.
Цензурування роботи Володимира Кузнецова “Коліївщина. Страшний суд” та вилученння з експозиції картини Василя Цаголова “Коктейль Молотова” унаочнили кураторську та організаторську неспроможність працівників Мистецького Арсеналу.
У переддень відкриття виставки директор Наталя Заболотна наказала замалювати картину Кузнєцова чорною фарбою, називаючи цю акцію «своїм власним перформансом» з метою покарати «певних митців за їхню зухвалість».
Акт цензури також згубно вплинув і на міжнародну репутацію Мистецького Арсеналу та поставив під сумнів можливість проведення в його стінах вагомих міжнародних виставок сучасного мистецтва.
Державна інституція не може обслуговувати примхи та фобії можновладців, вона має репрезентувати критичне і дискусійне знання, яке виробляє актуальне мистецтво. У даній ситуації знецінюється будь-яке, і особливо критичне, висловлювання на території Арсеналу. Кожен, хто матиме право голосу на бієнале, легітимує нівеляцію голосів інших – до і після події.
Співпраця з інституцією Мистецький Арсенал в її теперішньому стані неможлива.
З моменту публікації відкритого листа Ініціативи самозахисту трудящих мистецтва до української та міжнародної мистецької спільноти від 31 липня 2013 року Мистецький Арсенал не дав жодної відповіді на поставлені вимоги.
Отже, ми повторюємо, що цей бойкот Мистецького Арсеналу триватиме до тих пір, доки ця установа не:
-проголосить принципи діяльності Мистецького Арсеналу як Інституції;
-легалізує відносини Інституції з художниками;
– публічно визнає ситуацію з роботами Цаголова та Кузнецова відповідно актами цензури та цензури і вандалізму;
-публічно гарантує неповторення у майбутньому подібних актів цензури.
У контексті вищезазначених подій ми заявляємо про здатність мистецтва протистояти зростанню релігійного фундаменталізму та фундаменталізму як такого. Ми наголошуємо на автономії державної інституції, яка не може бути використана жодним офіціозним, релігійним, ідеологічним, комерційним угрупованням.
Підписати лист можна тут: http://www.ipetitions.com/petition/boycott_mystetskyi_arsenal/
Ми закликаємо до бойкотування Мистецького Арсеналу та всіх його структур у відповідь на ситуацію, що склалася навколо виставки “Велике і Величне”, яка стала частиною святкування 1025-річчя Хрещення Русі.
Організовуючи подібну виставку, Мистецький Арсенал виявив себе як провладна ідеологізована установа та інструмент імітації культурного процесу. Така діяльність не відповідає викликам сучасного світу, а отже не створює простору для сучасного мистецтва.
Останні події з цензуруванням роботи Володимира Кузнецова “Коліївщина. Страшний суд” та вилученнням з експозиції картини Василя Цаголова “Коктейль Молотова” унаочнили кураторську неспроможність працівників установи під назвою “Мистецький Арсенал”.
Проголошуючи виставку “Велике і Величне” “проектом-самоусвідомленням і справжнім уроком національної гордості за українську культуру”, Мистецький Арсенал створює прецедент некритичного та поблажливого ставлення як до історичного наративу, так і до сучасних проблем, презентуючи українську культуру як принадливий об’єкт, працюючи на злипання держави та церкви, яка в цьому випадку зазіхає ще й на мистецький простір.
Державна інституція не може обслуговувати примхи та фобії можновладців, вона має репрезентувати критичне і дискусійне знання, яке виробляє актуальне мистецтво, що є можливим лише за умов усвідомленого і критичного ставлення до підвалин власної інституційної культурної політики.
Акт цензури також згубно вплинув і на міжнародну репутацію Мистецького Арсеналу та поставив під сумнів можливість проведення в його стінах вагомих міжнародних виставок сучасного мистецтва.
В контексті вищезазначених подій ми заявляємо про здатність мистецтва протистояти зростанню релігійного фундаменталізму. Ми наголошуємо на автономії державної інституції, яка не може бути використана жодним офіціозним, релігійним, ідеологічним, комерційним угрупованням.
Цей бойкот Мистецького Арсеналу триватиме до тих пір, доки ця конкретна установа не доведе, що вона спроможна проявляти свою позицію та усвідомлювати свою політику; відмовитися від проявів цензури та імітації мистецької діяльності. Дії Директора Заболотної Н.П. відкрили реальний стан речей в Мистецькому Арсеналі і продемонстрували, як посадова особа підміняє собою інституцію. Єдиним можливим на території Арсеналу вільним творчим висловлюванням став “перформанс влади”, що здійснюється як покарання художників за їхню “зухвалість”.
Співпраця з цією інституцію в її теперішньому стані неможлива.
Ми вимагаємо від Мистецького Арсеналу:
проголосити принципи діяльності Мистецького Арсеналу як Інституції;
легалізувати відносини Інституції з художниками;
публічно визнати ситуацію з роботами Цаголова та Кузнецова відповідно актами цензури та цензури і вандалізму;
Казус Центр Курбаса
Імануїл Кант у роботі «Відповідь на питання «Що таке Просвітництво» (1784 р.) визначив «Просвітництво як вихід людини зі стану неповноліття, в якому вона перебуває з власної вини. Повноліття є здатність користуватися власним розумом без керівництва зі сторони когось іншого». Центр Курбаса як молода установа, створена завдяки інтенції та наміру Неллі Корнієнко та Леся Танюка змусити українську державу згадати про ім’я розстріляного (і чи не єдиного реального у ХХ ст.) форматора і реформатора українського театру Леся Курбаса, існуючи впродовж чи не 20 років, вже набув певної репутації, власної історії, має свої досягнення і свої проблеми.
Нещодавно в Центрі Курбаса на дверях різних кабінетів з’явилися написи «протестую», а через день – стенд при вході із повідомленням: «ПРОТЕСТУЄМО! Співробітники Центру протестують проти директора Г. І. Веселовської: дії та бездіяльність директора призводять до нецільового використання коштів і приміщення Центру, порушення конституційних прав співробітників, зокрема на мінімальну заробітну плату». Очевидно, проблеми і конфлікти всередині Центру стали настільки гострими, що адекватно мати з ними справу стало можливим тільки публічно. Чи не варто подібну публічність вважати першим кроком до повноліття, до відповідальності за свої слова, сказані не тет-а-тет у приватній розмові, а перед усією зацікавленою громадськістю і з надією на підтримку тієї ж громадськості?
Ще взимку та навесні в інтернеті з’явилися статті, де на різні лади обговорювалася діяльність нової директорки НТЦМ ім. Леся Курбаса Ганни Веселовської. Хтось нападав, хтось захищав – відповідно до рівня власної ерудиції, наближеності до Центру Курбаса та особистих стосунків з Ганною Іванівною. Відмовляючись з очевидних причин від намагання об’єктивно описати ситуацію, вже давно відчуваю необхідність висловитися з даного приводу, адже ситуація набуває все більшої неоднозначності і все більше і більше потребує обговорення.
Як науковий співробітник Центру Курбаса, я була не вкрай задоволена призначенням Веселовської на посаду директора. Працюючи в Центрі впродовж трохи більше року на той момент, відчувала сильні розбіжності між життєвими позиціями і науковими інтересами (які не так вже й різняться від життєвих позицій) своїми та Ганни Іванівни. Зрештою, ідея Центру, втілена в життя Неллі Миколаївною Корнієнко та зібраною нею командою, потребувала не те що переосмислення, а нового подиху, нової сили, рушія, який здвинув би Центр з пробуксовування, в якому той перебував на час мого працевлаштування.
«Провеселовські статті» закидають протестувальникам проти нової директорки певну інноваційність Ганни Іванівни, якому чомусь чи то зашкарублий, чи то консервативний колектив чинить спротив. І прагнення до змін і перетворень може дати хоча б чимось привабливий результат тільки в разі добре обдуманої і проникливої діяльності. Одна з проблем політики Ганни Іванівни, яка найперше впадає в очі – відсутність розуміння Центру Курбаса як установи неієрархічної і не спрямованої на успіх. Те, що в медіа називають «демократизацією простору Центру», я радше би охарактеризувала як намагання зробити з Центру Курбаса таке собі «прокатне місце», куди б могли приїхати для показу вистав театри України з усіх усюд на всі смаки. А це абсолютно суперечить концепції та ідеї Центру як наукової установи. Адже Центр створювався як місце, де можна займатися фундаментальною наукою. Експериментальна лабораторія, яка існує при Центрі і на обслуговування якої йде чимала частина бюджету Центру, мала би стати місцем дослідів, проб – недаремно Центр постулює відкритість до мистецьких проектів, над якими власне можна трудитися на чи не найкраще обладнаному в Україні театральному майданчику. На жаль, комунікація між науковими співробітниками і практиками-проектантами Центру доволі слабка, незбалансована, а подекуди навіть відсутня. Розрив між теорією і практикою, непомічання і нерозуміння одне одного були направду ахілесовою п’ятою Центру. Але влаштований Ганною Іванівною марафон провінційних вистав провінційних театрів цю прірву тільки збільшує, зводячи нанівець саму можливість експерименту – зала постійно зайнята для підготовки до чергової гастрольної вистави. Особисто мені як дослідниці театру надзвичайно не вистачає якісних вистав і адекватних проектів, які можна здійснювати пліч-о-пліч із практиками (бо ж хіба після всього, що відбулося в XX столітті, можна відділяти практику від теорії, мистецтво від філософії?).
Так само невиправданою і навіть в певному сенсі шкідливою видається ідея фестивалю молодої режисури. За умов такого кризового становища театральної освіти подібне «виставляння» на столичних сценах можливо талановитих, але завчасто неграмотних молодих режисерів – ведмежа послуга і молодим людям, і українському театру. На даному етапі зусилля мають бути направлені на пошук можливостей створити альтернативну освіту (яка би тривала більше, ніж тиждень чи день майстер-класу). А якщо й робити фестиваль молодої режисури, то тільки фестиваль-школу, де молоді люди, переглянувши роботи одне одного, матимуть шанс поговорити про власні проблеми і чогось навчитися як у колег, так і у старших, спеціально запрошених для цього майстрів.
Крім того «прокатне життя» Центру Курбаса надзвичайно виснажує обслуговувальчий персонал Центру, якому до того всього ще й зменшили зарплату. У січні місяці прийшов лист-повідомлення з Міністерства про недофінансування Центру Курбаса (57, 8 % від потреб на заробітну плату). Ганна Іванівна замість того, аби захищати свій колектив і добиватися від влади законної зарплати, вирішує просто зменшити робочий час людей, деяким зменшити заплату через підписання контракту, декого звільнити, що є безпосереднім порушенням конституційних прав на гідну заробітну плату, адже для цього немає жодних юридичних підстав (лист-повідомлення такою підставою вважати не можна, адже це не розпорядження і не наказ). Як може прибиральниця, яка відповідає за сім’ю, пережити зменшення і без того мізерної зарплатні?
На жаль, ситуація в країні така, що для того, аби утримувати в адекватному стані будь-яку державну установу, потрібно чимало сил та енергії віддавати на боротьбу, а подекуди навіть війну з Міністерствами. Потрібно ВИМАГАТИ реальної заробітної плати, треба регулярно оббивати пороги і знову ж таки ВИМАГАТИ затвердження планових тем, які до сих пір є незатвердженими у Центру Курбаса (а такий стан речей може спричинити звинувачення Центру у нецільовому використанні коштів з усіма можливими наслідками), треба ЗАХИЩАТИ на комісіях самі теми, обрані науковцями, і відбиватися від нав’язуваного дослідження, приміром, жанрових різновидів театру чи видів недержавного театру в Україні (що суперечить стратегічній діяльності Центру, яка і без того потребує удосконалення і підтримки, а не руйнування), треба НАПОЛЯГАТИ на тому, щоб Міністерство прийняло в управління будинок Центру Курбаса, аби запобігти можливості рейдерського захоплення і т. д. Центр Курбаса, як і багато установ України, має чимало нагальних «життєвих» проблем, вирішення яких лежить тільки у компетенції директора, адже будь-який інший представник колективу просто немає необхідних повноважень. Замість того, аби (повторюю) ВИМАГАТИ (на жаль, інший дискурс у нас малодієвий) вирішення даних проблем у влади, Г. І. Веселовська, працює над вибудовуванням ієрархічної структури всередині самого Центру, намагаючись контролювати прийняття всіх рішень, включно з дозволом на розташування реквізиту в підвалі, відбирає повноваження у заступників, реально будучи нездатною приймати чимало рішень через брак досвіду і знання про те, як функціонує така заплутана установа як Центр Курбаса, намагається «дисциплінувати» працівників створенням протизаконних «комісій з трудової дисципліни» і ще більше ускладнюючи та бюрократизуючи і без того складну систему роботи Центру. За час нетривалого займання посади директора відбулося кілька скандалів, що суттєво ставлять під сумнів здатність Ганни Іванівни дотримуватися етичних норм та конвенцій.
Останнім гучним скандалом було намагання Веселовської Г. І. зірвати збори трудового колективу від 14. 05. 2013, на яких співробітники Центру планували обговорити діяльність директора, Наполегливість і воля колективу таки допомогли провести збори, які, хоча й супроводжувалися постійним коментарем Веселовської Г. І. щодо їхньої нелегітимності, все ж були проведені відповідно до чинного законодавства, на яких було висловлено недовіру директорці у Зверненні трудового колективу НЦТМ ім. Леся Курбаса до Міністра культури Новохатька Л. М.
Одне з питань, яке задають учасникам документального театру про Центр Курбаса, який здійснюється на даний момент режисерською групою ТанцЛабораторіум в Центрі, проблематизує власне бачення того, яким має бути Центр. Питання направду складне і потребує серйозних роздумів. Ганна Іванівна стала директоркою Центру за рекомендацією колективу і попередньої директорки, але, як виявилося на ділі, займати цю посаду вона просто неготова, оскільки не проробила чіткої стратегії для Центру, бачення того, як можна розвивати вже закладений потенціал, паралельно змагаючись із натиском Міністерства та проблемами в країні. Більше того, непрофесіоналізм Ганни Іванівни виявляється в абсолютному небажанні співпрацювати з колективом, формувати команду, готову до продуктивної дискусії і спільних зусиль заради спільної і спільно сформульвавної мети. Потрібно розуміти, що авторитарне/«совкове»/бюрократичне керування культурними закладами не дає жодного результату, окрім розмноження бюрократії і формалізації діяльності – «симуляції профанації», як би сказав культуролог. Дієвість роботи Центру Курбаса – не в кількості гастрольних вистав і не в писанні пояснювальних записок і звітів із найдрібнішого приводу, а нехай в тихому, але тривалому і гарно продуманому процесі творення/створення робіт в Центрі Курбаса, і зокрема у вмінні співпрацювати не тільки під час науково-проектної роботи, але і в щоденній комунікації. Місія директора – не у волюнтаристському нав’язуванні своєї волі, а в здатності приймати адекватні рішення, враховуючи потреби структури і колективу.
Можливо, вихід з даної ситуації – в оголошенні конкурсу на заміщення посади директора Центру Курбаса – щоб надалі директором не ставали випадково, і щоб кандидат, діяльність і стратегії Центру, розумів/ла на яку складну і навіть терористичну щодо себе посаду і роль дає згоду. А може, співробітники мають самоорганізуватися і таким чином здійснювати колективне керівництво Центром. Наша власна емансипація в голові кожного з нас, а досягнення повноліття пов’язане з особистим зусиллям.
Мар’яна Матвейчук, науковий співробітник Національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса
ICTM (ініциатива самозахисту трудящих мистецтва) проводить дослідження трудових і економічних умов, що існують на українській художній сцені.
Анкетування є одним з методів цих досліджень, його результати допоможуть проаналізувати ситуацію та сприятимуть доступу до сучасної культури шляхом боротьби за легітимацію праці трудящих мистецтва та прозорості діяльності інституцій.
Ми просимо Вас відповісти на питання анкети, яка стосується вашої діяльності. “Анкета для художників” орієнтована на тих, які займаються різними видами мистецької діяльності (включно кураторів, теоретиків, тощо).
Просимо Вас також сприяти розповсюдженню даних анкет серед Ваших колег та партнерів.
Будемо Вам вдячні за співпрацю, чекаємо на Ваші відповіді.
Якщо Вам зручніше відповісти на питання анкети у вордівському документі, будь ласка скачайте відповідний файл внизу та надішліть на адресу istm.kyiv@gmail.com
19.10.12
15.00
Діють:
Замміністра Кохан (К), заступник директора департаменту охорони культурної спадщини Гусак (Г), начальник відділу кадрів Мінкульту Наталія Ярославівна (НЯ);
Громадськість: Лариса Венедіктова (ЛВ), Мар’яна Матвейчук (ММ);
Музейники: Світлана Цуркан (СЦ), Дарина Якимова (ДЯ), Максим Кравчук (МК), Анна Коновалова (АК), члени колективу (ЧК), голоси коллективу (ГК);
Адміністрація НХМУ: Главбух Ірина Плахетко (ІП), заступник генерального директора з економічних питань Сергій Авдошин (A)
К – Шановні, хто мене не знає, я представляю – заступник міністра культури Кохан Тимофій Григорович, Андрій Іванович Гусак, заступник директора департаменту охорони культурної спадщини, начальник відділу кадрів Наталія Ярославівна (нерозбірливо).
Давайте так, я скажу те, що я думаю, а потім ви мені скажите, що ви з цього приводу думаєте. Ситуацію ми не будемо спрощувати , яка в Музеї – це однозначно. Якщо ви не знаєте, то розповідаю, що було в п’ятницю минулу засідання Комісії, яку я очолював, хоч безпосередньо я не веду музейну справу, але враховуючи там скажімо такі давні стосунки з вашим Музеєм, визначили мене. Засідання я не буду переповідати всю історію проведення засідання, ви всі знаєте скільки людей подавалось, скільки людей знімали кандидатуру, які члени комісії, хто був. Комісія засідала десь понад дві години і в принципі розділились по двох кандидатурах думки – одні за пані Литвинець, другі за пані Міронову. Ще була група людей, які проти такого голосування і що вони не вважають за доцільне взагалі розглядати ці кандидатури, які були представлені.
Ситуація звичайно не проста, ситуація неординарна, бо це Національний художній музей і тут дійсно треба бути надзвичайно обережним, надзвичайно виваженим. Оскільки, ця Комісія, вона все рівно носить рекомендаційний характер, тобто було прийнято таке рішення, що все-ж таки кандидатура директора буде визначена після зустрічі великої Музейної ради, буде визначатись особисто Міністр. Це як би отака історія.
Є проблема, проблема – в чому вона полягає? що, в принципі ми всі – ну, тут в основному молодь – а ми, старші люди, ми знаємо що було таке “нет ничего более долгого чем и.о.” – це ще за радянських часів. Значить, це теж є проблема, що досі Музей не має, скажімо так, офіційного очільника – там подобається, не подобається, це трошки інше – але Музей немає офіційного очільника. Це пов’язано було теж з багатьма причинами, були там судові позиви колишнього директора, вони розглядались, не розглядались, було на Комісії прийняте рішення, що доки не буде остаточного судового рішення, ми не маємо морального права призначати людину, а потім як? якщо повернуть Анатолія Івановича, як це буде? Я думаю, що такі з точки зору ситуації вам дії Міністерства зрозумілі. І ось всі чекали цієї Комісії, що ось вона прийме остаточне рішення і все. Так не трапилось.
Я думаю – це моя особиста думка – що рішення буде прийнято найближчим часом. Що таке «найближчий час»? Всі думають, от зараз до виборів, чи після виборів, мені тяжко сказати чітко день, але я думаю що це буде протягом тижня. Чому? Тому що, я сьогодні зайшов – я конєчно вам дякую за делікатность в цих протестах – ну, особисто моя думка, що жодного разу Міністерство не відмовляло в зустрічі, я готовий завжди зустрітися…
АК – До цього питання. Ми домовлялися з паном Міністром. Можна задати питання – де пан Міністр?
К – Я розумію. Значить у пана Міністра, ну теж – він людина, яка не залежить від себе, є якісь речі, і він сказав «Тимофій Григорович, я вас прошу від мого імені побудьте…» Це ж не те, що я вас зараз заспокою на два тижні і воно буде так. Ні, я думаю, що зустріч буде з Міністром найближчими днями – понеділок, вівторок. Буде прийняте рішення. Я вас просто прошу, я вас особисто – ви всі дорослі люди, ви всі це робите на робочому місці… Ну, це Національний музей. Міністерство культури певних звинувачень, які можуть бути в нашу адресу, не знімає. Але приходять люди, ну якось воно щось… не те. Все рівно, якщо вам не сподобається призначення, ви будете робити те, що ви вважаєте за потрібне. Ну поки немає, ми почули, листи є, позиція частини колективу нам зрозуміла. Ну, просто мені здається, що… так от, в мене особисте таке прохання, поки – ми знаємо, що ви протестуєте, це ваше право, я, можливо там можу поділяти або можу не поділяти – але просто мені здається, що воно якось… в Національному музеї… якби ніхто не знав, і от сказали: «та, тут робіть собі що хочете, ми тут самі будемо робити.»
Питання дуже складне. Воно дійсно дуже складне. Тому й пошук кандидатури дуже складний. Така ситуація. Буде найближчим часом Музейна рада. Міністр зустрінеться. Він, наскільки я його знаю, він ніколи не тікав від проблем. Те, що воно тягнеться, ну в нас же ж теж є там ходокі і інші, які кажуть, давайте, поки всі судові закінчаться, бо можливо колишнього директора поновлять по суду, ну що ж ми будемо людину призначати… Ми теж йшли назустріч. Це була позиція Академії Мистецтв. Ну тут же ж, це творчі люди, це ж не можна так, ну чиновника звільнили сьогодні – подобається комусь це, не подобається – це інша справа.
Тут просто, от в мене таке особисте прохання, але це ніяким чином не це саме – зачекайте ще тиждень, може три дні.
ЛВ – А ще не призначена дата зустрічі Музейної ради?
К – Дата зустрічі? я не можу вам сказати. Дата зустрічі реально вона може бути призначена після понеділка десь пообіді. Бо в понеділок вранці Кабмін, всім виписуються наряди і Міністр буде знати. Принаймні наскільки мені відомо, він сьогодні має від’їжджати у відрядження в Кіровоград. В понеділок він буде. На наступному тижні, я думаю, або буде прийняте рішення, або Міністр збере ініціативну групу, усіх, я буду, ну вже я вам мабуть осточортів, ну буде Міністр…
ЛВ – «Або буде прийняте рішення» – це означає, що Міністр може прийняти його без Музейної ради?
К – Нє, нє нє, питання буде обговорюватись на Музейні раді, буде.
АК – Тобто ви сказали, що буде Музейна рада, і після неї, Міністр приймає рішення…
К – Думаю, думаю, що так воно й буде.
АК – …все ж таке, остаточне рішення приймає сам Міністр…
К – Тільки сам Міністр, да.
АК – Тому питання про зустріч саме з ним. Оскільки це він приймає рішення.
К – Ну, давайте так. Я буду з ним в понеділок говорити. Всі ж мої телефони є. Подзвоніть мені хтось, я вам скажу. Є помічник Міністра – Сливка Геннадій Романович. Єсть Андрій. Це ж не питання. Міністр не сховається.
ЛВ – Скажіть будь ласка…
ІП – Простите, а вы член коллектива?
ЛВ – Ні, я представник громадськості.
К – Ну, громадськість, хай громадськість теж буде, вони теж в музей ходять. Кажіть, давайте!
ЛВ – Скажіть, а чому не приймають особисто громадян в Міністерстві?
К – Ну, я от не знаю, хто не приймає особисто громадян в Міністерстві?
ММ – Мене відмовились прийняти…
К – Хто вас відмовився прийняти?
ММ – …в приймальні міністра. Я приходила до пана Гусака, хотіла йому задати пару питань, він сказав що він не займається питаннями музеїв.
Г – Коли?
ММ – У вівторок о другій годині; спочатку ви сказали, щоб я записалася до вас на прийом; прийшла, ви запитали, хто я – я представилась, сказала що я Матвейчук Мар’яна – представник громадськості, культуролог, це точно! ви попросили мене вимкнути диктофон і сказали, що питання музеїв до вас не відноситься.
К – Ну, давайте так, я буду цю історію доповідати керівництву я думаю що, можливо Андрій Іванович щось не дочули, чи може ви його не дочули…, но є чітки посадові обов’язки які висять на сайті міністерстві Культури – хто за шо відповідає. Я ж вам кажу: я от не відповідаю точно за музейні ці самі, але я з вами зустрічаюсь, я до вас прихожу, бо мені, чесно кажучи, не все рівно – буде хто? – я не буду зараз казати про які кандидатури свою думку, бо я чиновник в даному випадку, який не приймає в цьому випадку рішення, але… ну чому з міністром не зустрілись? ну давайте теж об’єктивно – ну в нього є хай мало ну там заступників, є директори департаментів, які теж ведуть це питання ну фізично є час у нього є виписаний час коли він формально має зустрітись…
ММ та ЛВ – Але він не зустрічається!
К – Люди добрі, ну по-перше мені складно говорити за міністра але повірте якщо він буде ну майже з усіма зустрічатись, хто… ну от він зустрічається з головами творчих спілок ну є же ж якась консолідована думка
ЛВ – Якщо на сайті написано… це офіційний сайт?
К – Це офіційний сайт, так.
ЛВ – Якщо на сайті написано «прийом громадян», це не професійні спілки, це про громадян.
К – Нє-нє-нє, бувають форс-мажорні ситуації, цей план пишеться на початку року, людина може захворіти, людина може поїхати у відрядження – є заступники.
ЛВ – Але ми намагалися записатися на прийом влітку ще, з літа і дотепер.
К – Це я проведу таку роботу з службою міністра але я можу сказати: коли колектив хотів зустрітись – зі мною завжди зустрічались.
ЛВ – Але окрім колективу є ще громадськість, як це не дивно, це мабуть дивно дуже для міністерства.
К – Є заступник, який веде питання, є директор департаменту, є його заступник, ну в кінці кінців це питання можна зараз погодити і визначити час коли пан Гусак зможе зустрітись. По роботі міністра я буду сьогодні говорити його помічнику, що є проблема на якій було наголошено, будемо дивитися щоби її було виправлено. Але, давайте так, ну якщо кожний буде: давайте сьогодні я, післязавтра … – ну це вже буде якийсь безлад. Значить є вимога, не питання, зустрітися з міністром – до засідання цієї ради чи після засідання ради чи під час засідання ради – хорошо, я буду міністру доповідати про бажання таке зустрітись.
ЧК – Ну знову ж таки ви не знаєте – буде ця зустріч, не буде?
К – Я не можу сказати, коли вона буде. Але наскільки я пам’ятаю за свою трирічну роботу з міністром – він в принципі ніколи не ховався від розмов.
МК – Ви ж розумієте, наскільки беззмістовна на даний момент оця розмова – ви намагаєтесь заспокоїти людей і люди вам пояснюють: ми нервуємось тільки по тій причині що нема ясності а (ви кажете) ясності нема.
К – Нє, ну як ясності нема? Директора немає! Міністр найближчим часом визначить директора, все! Про шо…
МК – Термін найближчого часу це може бути три дні а може бути три тижні.
К – Три тижні це точно не буде, я думаю що протягом…
МК – А звідки ви знаєте?
К – Ну, знаєте коли 20 років працюєш в системі то уже трошки… ви ж теж знаєте, що коли у вас, там, плями на стелі, то десь через тиждень почне капати, правильно?
МК – Це ж не просто якась (нерозбірливо), раз колектив аж дійшов до того що почав … (нерозбірливо) про протест…
К (перебиває) – От тому я сюди приїхав з вами переговорити, взяти на себе певну відповідальність, про те, що я розумію цю проблему, я буду дуже серйозно доповідати і міністру, буду просити міністра, у вас в свою чергу…
АК – А ви можете гарантувати зустріч колектива з міністром?
К – Що?
АК – Гарантувати хтось може зустріч колектива з міністром до прийняття рішення?
К (пауза, потім сміється) – Я, давайте так, я максимально зроблю все, щоб потім уникнути якихось проблем, я ж не хочу щоб були проблеми; тому мені легше наперед знати думку колективу а потім почнеться, буде друга група колективу, це ж теж є питання – ми ж були з вами, зустрічались, коли отак ви сиділи одна з того боку одна з того.
АК – Зараз питання не стоїть по будь-яких прізвищах, зараз питання тільки по прізвищу Міронової Тетяни Володимирівни, все.
К – Понял вас. Цю позицію…
АК – І це позиція всього колективу
К – …я буду доповідати міністру. Шановні, я вас почув.
СЦ – Ми також зрозуміли, ну, зрозуміла позиція міністерства, щоб якось все було тихіше, але ми хотіли б зазначити …
К (перебиває) – Ну, тихіше це вже таке, я вам скажу що тим хто пам’ятає майдан вже тихіше воно не це саме – ну шо тихіше? – є позиція людей, вони свою позицію мають право висловлювати? Мають…
СЦ (перебиває) – Я хотіла сказати, що ми будемо продовжувати нашу акцію протесту, доки не буде прийняте рішення, яке влаштує колектив.
К (пауза) – Так, тобто до зустрічі з міністром ви не хочете взяти тайм-аут…
ГК – Ні. Ми не беремо тайм-аут. Який резон нам його брати?
К – Я просив вас…
ДЯ – …до звільнення Міронової Тетяни Володимирівни.
К – Хорошо, я передам міністру.
А – Тимофій Григорович, я хочу, щоб ви передали теж що це думка не всього трудового колективу…
ГК – Але більшості! Переважної більшості!**
К – Дівчата, заспокойтеся.
А – Я можу висловити свою думку? Я її висловлював на робітничих зборах, які у нас були проведені, про те що… казав про те що чудовий колектив, все гарно, але треба працювати нам в полі такому, яке є сьогодні – тому, це думка окремих членів трудового колективу, я так би сказав, не всього трудового колективу.
ГК – У нас сто вісімнадцять осіб. Реально сто три.
А – Тому при прийнятті рішення я прошу вас враховувати думки і інших фахівців, які працюють в колективі.
Кілька секунд всі говорять разом.
К – От-от-от-от, бачите, ми вже з вами тихенько виходим на цей самий. Значить, скільки ви кажете – 118 осіб?
МК – Сто три реальні людини. Не ставки а людини.
К – Коли у вас вихідний день в музеї?
МК – В середу всі будуть точно.
А – Дивіться, у нас був визначений день – перша п’ятниця місяця, коли ми проводимо збори трудового колективу.
К – Ну перша п’ятниця, до першої п’ятниці ще чекати…
А – Ще є час, тому…
Всі члени колективу сміються. Говорять всі разом.
А – Я кажу, що була визначена дата проведення регулярних зборів.
К – Ну тут ситуація що можуть бути і нерегулярні збори. Я вас зрозумів, я думаю, що найкращим шляхом буде такий – якщо міністру не вдасться зустрітись з кимось одним представником, будемо ініціювати збори всього колективу шляхом, я знаю…, відкритого, закритого голосування… ну так, можливо – щоб почути позицію всіх, я не проти.
ЛВ – А скажіть будь ласка, а позицію громадськості чує міністерство чи ні?
К – Ну ви можете її висловити, звичайно, но я не думаю що це (показує на костюм ЛВ) найкраща форма такого висловлення, чесно скажу.
ЛВ – Це вулична форма.
К – Ну раді бога, вам хочеться так – в нас вільна країна, кожен робить те, що він вважає за потрібне.
ЛВ – Ні, я кажу, чи відома в міністерстві позиція громадськості…
К (перебиває) – А яка позиція громадськості?
ЛВ – …яка викладена в листах, в зверненнях?
К – Я це питання не веду.
ЛВ – А хто веде?
К – В нас є заступник…
ЛВ – Як його фамілія?
К – Ми вийшли уже на те, що має міністр прийняти остаточне рішення
ЛВ та ММ – Так, але – як фамілія того заступника?
К (говорить дуже нечітко) – Губін Олексан Олексанна
ММ – Губіна Олександра?
К – Уже тут – той заступник чи той – це не грає ролі; є позиція ваша – є розуміння в міністерстві вашої позиції. Найближчим часом буде в міністерстві прийняте рішення. Протягом тижня, я так думаю.
ЛВ – Ви зараз до колектива звертаєтесь, а мені цікаво чи знає міністерство позицію громадськості?
К – Значить, якщо ви направили лист, то міністерство її звичайно знає. І відповідь ви отримаєте, такого бути не може, щоб у нас не відповіли на лист, тим більше звернення громадян. Ви знаєте, що це порушення статті закону.
ЛВ – Звернення громадян було, яке пройшло через Громадську раду, при тому голова цієї Громадської ради голосував проти громадськості на цій комісії. Це таке у нас буває, знаєте?
К – Ну це його власна… ну вибачте, ми ж не можемо диктувати людям, хто буде як голосувати, навіть шановна громадськість.
ЛВ – Так, але він представляв Громадську раду у цій комісії…
К – Що я можу вам сказати? Така була у нього позиція.
ЛВ – Ні нічого, це просто приклад.
К – Так, до чого ми домовилися? Перше, ви хочете найближчими днями щоб міністр зустрівся або…
МК – Не або а з колективом.
К – З усім колективом?
ГК та ЛВ – За участі громадськості.
СЦ – За участі громадськості і це не може бути понеділок і вівторок.
К – В понеділок це не може бути точно, а це вже буде залежати від того, як хоче, е-е зможе міністр. Так це перше, й друге – збори будуть присвячені тільки одному питанню… що звільнити пані…
ДЯ – Міронову
К – Тетяну Міронову. Так, ну власне все.
АК – А яким чином ми дізнаємося, що ось назначені збори на такий-то час?
К – Ось (показує на Гусака, той киває). От тепер він вже точно нікуди…
АК – А через кого?
К – Дайте хтось телефон, от є заступник директора, є директор виконуючий обов’язки… це буде ця інформація… значить, єдине що я не можу говорити що з усіма він зустрінеться…
Говорять всі разом
К – Ну, люди добрі, ви ж будете це знати протягом десяти хвилин. Ми ж не в якомусь… цьому саме.
АК – Ми б хотіли, щоби інформація все ж таки дійшла…
К – Офіційно буде лист направлений, ну це ж не ігри, ми ж не в якомусь приватному підприємстві. Якщо це б було приватне підприємство інша була би абсолютно розмова. Це Національний художній музей. Ну ми ж не граємося, чи як ви думаєте?
ЧК – У нас нажаль якраз як у приватній галереї зараз розмови ведуться.
К – Рішення буде прийнято в першу чергу на користь Музею. Ось так, хорошо? А ці ви не хочете зупиняти. Ну, не зупиняйте.
ЧК – А нас тільки після цього і почули і побачили. На нас не реагували вже дуже багато часу.
К – Уже була ж реакція. Я просто для вас.
МК – Ні, ми чекали реакцію Міністра, його побачити і з ним безпосередньо обсудити. А з вами подаєш питання, а ви ж не можете дати відповідь. Ви кажете все одно вирішує питання він.
К – Міністр вирішує це питання. Все.
МК – Тобто реакції ми ще не дочекались. Ми просто бачили, ви – дуже приємний чоловік. Цікаво послухати – але результат?
К – Спасибі. Рішення буде прийнято найближчим часом.
ЧК – Ну тоді, я так розумію, що ця акція буде якраз до того часу і діяти.
К – Ну, дивіться.
ЛВ – А можна ще одне питання. На Громадській раді були проголосовані такі рекомендації до Міністерства: опублікувати всі програми кандидатів – це було давно – і опублікувати протоколи цієї Комісії…
К – Ну протоколи цієї Комісії – це наше право, це рекомендація, а програми – будь ласка. В чому проблема?
ММ – Їх не опублікували.
К – Немає?
ММ – Ні, не опубліковано.
К – Я вибачаюсь. Я прослідкую, щоб всі були програми всі, їх три! програми.
ЛВ – А ще можна якось почути може там завтра, чи колись, коли буде зібрана Музейна рада?
К – Ні, чекайте. Ми щось дуже багато хочемо – і зустріч всього колективу з Музеєм, і Музейну раду, і все. А якщо Міністр завтра прийме рішення по директору? Про що буде мова йти?
ЛВ – Ви ж сказали, що цього не може бути.
ЧК – Ви сказали, що він не прийме.
К – А може він прийме.
ЛВ – Ні, ні! Ви сказали, що це не можливо!
К – Ми домовились таким чином – чекайте – що рішення приймає Міністр. Він може прийняти рішення після наради з Музейною радою, а може й прийняти сам – це його право.
ММ – А нащо тоді Музейна рада взагалі існує?
К – Вона теж існує як дорадчий орган. Люди добрі, всю відповідальність бере…
ЧК – А Міністр в інтерв’ю в газеті Коммерсант сказав, що тільки після Музейної ради.
К – Бачите, ви мене питаєте, краще мене знаєте, що сказав Міністр.
Так що, люди добрі, я думаю, що протягом тижня всі наші проблеми чи тільки почнуться чи закінчаться. Ви собі продовжуйте те, що ви хочете. Я вас … працюйте.
Епілог
Кілька секунд говорять всі разом.
НЯ – …[про те, щоби] на сайті були опубліковані програми кандидатів…справа в тому, що комісія ж припинила свою діяльність? – припинила, справа в тому, що там дуже великий об’єм і наш сайт… фізично не витримає цього об’єму…
ЛВ – Справа в тому, що це мало бути зроблено влітку!
К – Ну, це як – мало бути!? Це таке питання… я вам скажу, що всі матеріали…
НЯ – Всі матеріали лежали, і ніхто… доступ був вільний до них, можна було прийти і подивитись.
ММ – Куди прийти?
НЯ – В міністерство культури
ММ – А туди пустять? Туди навіть на прийом не пускають…
К – Все! Шановні, до побачення!
**Протестувальники зібрали більше 60 підписів членів колективу НХМУ, в якому реально налічується 103 особи, тобто 60 відсотків протестує, а це уже впевнена більшість, а не «частина працівників».
Друзі, призначайте сьогодні всі ваші зустрічі на Грушевського 6!
І приходьте подискутувати про те, яким ми хочемо бачити Музей.
Критична ситуація, яка склалася у Національному художньому музеї України, і низка некомпетентних рішень влади щодо способів модернізації культури України викликає необхідність аналізу та публічного обговорення культурної ситуації в державі, можливих і необхідних шляхів її розвитку, стратегій впливу громадськості на культурні процеси, а також дискусію з приводу достатньої вмотивованості пропонованих владою програм і методів вирішення нагальних проблем у культурі та мистецтві.
Початок відкритої дискусії о 12.
Чекаємо Вас в НХМУ з 12 упродовж цілого дня. ІСТМ та ВИ.
У п’ятницю 12 жовтня, по закінченні засідання Комісії з питань відбору (конкурсу) фахівців для визначення кандидатури на посаду генерального директора Національного художнього музею України, до громадськості, яка зібралася на сходах МінКульту, вийшов Приставський І.Р. – Голова Громадської ради при Міністерстві культури України, член сьогоднішньої Комісії – та повідомив таке:
“Заступник міністра культури України Анатолій Тимофійович Кохан на сьогоднішньому засіданні Комісії зачитав рішення Громадської ради при Міністерстві культури із вимогами громадськості [серед яких: вимога щодо прозорості конкурсу, оприлюднення протоколів засідання комісії, оприлюднення програм кандидатів], що були прийняті 10.10.12.
При остаточному голосуванні не була підтримана жодна кандидатура, голоси розділилися таким чином: 2 члени комісії проголосували проти всіх, 4 проголосувало за Т.Миронову , а 4 за Ю.Литвинець. За третю кандидатуру, яка сьогодні розглядалася [Л.Березницька], не було подано жодного голосу.
Комісія прийняла рішення просити Міністра припинити її діяльність, бо комісія вважає свою місію вичерпаною … у зв’язку з тим, що за цей період, поки працює дана комісія по НХМУ, створена Музейна рада при Міністерстві Культури України, яка має більше відношення до музейної справи.
Комісія сьогоднішня прийняла таке рішення:
Проінформувати Міністра Культури України про те, що консенсус не досягнуто, а результати голосування – 4 за одну кандидатуру, 4 за інщу і 2 проти всіх. Це означає, що ніхто не набрав більшості, рішення, таким чином, не прийняте.
У зв’язку з тим, що створена Музейна Рада – передати, якщо міністр вважає за доцільне, це питання надалі на розгляд Музейної Ради.
Взагалі щоб ви знали, що дана комісія, як і будь-яка інша комісія, має дорадчий голос, тому яке б рішення сьогодні не було б прийнято, все одно вирішував би виключно Міністр своїм наказом.”
ІСТМ 