Група людей відвідала 10ту Маніфесту у футболках на яких було написано “Хороший художник-мертвий художник”

Ця акція і про кураторську ідею Кеніга і про Бойса, який вже мертвий. І взагалі
про смерть Маніфести. І про таку залежність художників від системи,
що робить з них всіх напівмертвих.

Untitled-4 copy

333

10510114_714100915327699_136504127_n

Акція “На лобі собі напиши” була здійснена групою людей 5 січня 2013 року на Майдані. Ідея самотаврування спровокована неодноразовим публічним тавруванням “правопорушників” майдану, яких звинувачували у крадіжках та продажу чи вживанні наркотиків.

Простір маніфестації є таким простором невизначеності, де кожен присутній є в той же самий момент тим, хто судить і тим, кого судять.

Зараз на майдані – ситуація однорідності, визначеності, де приписують кожному функцію і позицію, присвоюють владу, роздають імена і таким чином унеможливлюють самодиференціацію.Так, акт протесту проти системи стає двійником системи, в якій говорити можна тільки зі сцени, де немає місця дискусії, а критика і розмови самоцензуруються – “щоб не розколювати майдан”. Сьогодні риторику майдану визначає сила. Той, у кого сили немає, повинен долучатися до сильних або мовчати. Будь-хто, пробуючи говорити не з місця сили, відразу ідентифікується як ворог, чужий, інший, який має бути негайно виключеним. Майдан називають “територією свободи”, але у свободи немає території, так само як і немає визначеного імені.

5 січня на Майдані о 15.00 я напишу собі на лобі “ярлик”, який робить мене виключеним майдану. Цей акт публічного самовизначення є актом спротиву буттю визначеним кимось, хто має силу і говорить із місця влади.

Кожен має визначати майдан. Натомість маємо майдан, який визначає кожного як доречного чи недоречного тут і зараз.

Акцією “НА ЛОБІ СОБІ НАПИШИ” я проявляю ту множинність, яка присутня на майдані, але щоденно витісняється як відмінна від нав’язуваного тим, хто має силу і кричить про неї зі сцени.

1597977_10201247083514284_25985231_o

1266050_10201247071753990_896044942_o 1490618_10201247074794066_142161994_o 1487711_10201247066873868_1745612526_o 1505331_686342618066384_308909324_n1476186_686363498064296_359496033_n1170806_686361278064518_963167771_n1489243_686363641397615_1973355340_n  1493258_686360008064645_407001228_n 1493506_10201247081034222_553453644_o 1495472_686371761396803_889942744_n 1505148_686352301398749_919764614_n  1506235_10201247083554285_2037243580_o 1508602_686342064733106_83880754_n 1544411_686342218066424_1285423069_n1510601_686362058064440_1451623872_n 1510860_686358818064764_1709452330_n 1526580_686366288064017_206277867_n 1531585_10201247077514134_636913544_o 1535559_686358494731463_1063050264_n 1537895_10201247059273678_1864931757_o 1544330_686360264731286_2136967755_n  1544499_686362698064376_1946237725_n 1546129_686341894733123_641455984_n 1555517_686350508065595_1143905634_n 1560497_686360798064566_2096863456_n1557240_10201250058788664_789339293_o

http://newsandincidentsboycott.wordpress.com

У липні 2013 року ІСТМ оголосила бойкот Мистецького Арсеналу та всіх його структур у відповідь на ситуацію, що склалася довкола виставки “Велике і величне”  ( детальніше тут ). Це блог присвячений новинам та інцидентам довкола та з приводу цієї ситуації.

Якщо ви хочете опублікувати свій текст пишіть нам на  istm.kyiv@gmail.com

опуліковано 16 вересня  тут

Ми, що підписалися нижче, закликаємо Вас приєднатися до бойкоту Мистецького Арсеналу та всіх його структур, що розпочався в липні 2013 року у відповідь на ситуацію довкола виставки «Велике і величне».

Організовуючи подібну виставку, Мистецький Арсенал виявив себе як провладна ідеологізована установа та інструмент імітації культурного процесу. Така діяльність не відповідає викликам сучасного світу, а отже, не створює простору для сучасного мистецтва.

Проголошуючи виставку “Велике і Величне” “проектом-самоусвідомленням і справжнім уроком національної гордості за українську культуру”, Мистецький Арсенал створює прецедент некритичного та поблажливого ставлення як до історичного наративу, так і до сучасних проблем, презентуючи українську культуру як принадливий об’єкт, працюючи на злипання держави та церкви, яка в цьому випадку зазіхає ще й на мистецький простір.

Цензурування роботи Володимира Кузнецова “Коліївщина. Страшний суд” та вилученння з експозиції картини Василя Цаголова “Коктейль Молотова” унаочнили кураторську та організаторську неспроможність працівників Мистецького Арсеналу.

У переддень відкриття виставки директор Наталя Заболотна наказала замалювати картину Кузнєцова чорною фарбою, називаючи цю акцію «своїм власним перформансом» з метою покарати «певних митців за їхню зухвалість».

Акт цензури також згубно вплинув і на міжнародну репутацію Мистецького Арсеналу та поставив під сумнів можливість проведення в його стінах вагомих міжнародних виставок сучасного мистецтва.

Державна інституція не може обслуговувати примхи та фобії можновладців, вона має репрезентувати критичне і дискусійне  знання, яке виробляє актуальне мистецтво. У даній ситуації знецінюється будь-яке, і особливо критичне, висловлювання на території Арсеналу. Кожен, хто матиме право голосу на бієнале, легітимує нівеляцію голосів інших – до і після події.

Співпраця з інституцією Мистецький Арсенал в її теперішньому стані неможлива.

З моменту публікації відкритого листа Ініціативи самозахисту трудящих мистецтва до української та міжнародної мистецької спільноти від 31 липня 2013 року Мистецький Арсенал не дав жодної відповіді на поставлені вимоги.

Отже, ми повторюємо, що цей бойкот Мистецького Арсеналу триватиме до тих пір, доки ця установа не:
-проголосить принципи діяльності Мистецького Арсеналу як Інституції;
-легалізує відносини Інституції з художниками;
– публічно визнає ситуацію з роботами Цаголова та Кузнецова відповідно актами цензури та цензури і вандалізму;
-публічно гарантує неповторення у майбутньому подібних актів цензури.

У контексті вищезазначених подій ми заявляємо про здатність мистецтва протистояти зростанню релігійного фундаменталізму та  фундаменталізму як такого. Ми наголошуємо на автономії державної інституції, яка не може бути використана жодним офіціозним, релігійним, ідеологічним, комерційним угрупованням.

Підписати лист можна тут: http://www.ipetitions.com/petition/boycott_mystetskyi_arsenal/

English version

русская версия

Ми закликаємо до бойкотування Мистецького Арсеналу та всіх його структур у відповідь на ситуацію, що склалася навколо виставки “Велике і Величне”, яка стала частиною святкування 1025-річчя Хрещення Русі.

Організовуючи подібну виставку, Мистецький Арсенал виявив себе як провладна ідеологізована установа та інструмент імітації культурного процесу. Така діяльність не відповідає викликам сучасного світу, а отже не створює простору для сучасного мистецтва.

Останні події з цензуруванням роботи Володимира Кузнецова “Коліївщина. Страшний суд” та вилученнням з експозиції картини Василя Цаголова “Коктейль Молотова” унаочнили кураторську неспроможність працівників установи під назвою “Мистецький Арсенал”.

Проголошуючи виставку “Велике і Величне” “проектом-самоусвідомленням і справжнім уроком національної гордості за українську культуру”, Мистецький Арсенал створює прецедент некритичного та поблажливого ставлення як до історичного наративу, так і до сучасних проблем, презентуючи українську культуру як принадливий об’єкт, працюючи на злипання держави та церкви, яка в цьому випадку зазіхає ще й на мистецький простір.

Державна інституція не може обслуговувати примхи та фобії можновладців, вона має репрезентувати критичне і дискусійне  знання, яке виробляє актуальне мистецтво, що є можливим лише за умов усвідомленого і критичного ставлення до підвалин власної інституційної культурної політики.

Акт цензури також згубно вплинув і на міжнародну репутацію Мистецького Арсеналу та поставив під сумнів можливість проведення в його стінах вагомих міжнародних виставок сучасного мистецтва.

В контексті вищезазначених подій ми заявляємо про здатність мистецтва протистояти зростанню релігійного фундаменталізму. Ми наголошуємо на автономії державної інституції, яка не може бути використана жодним офіціозним, релігійним, ідеологічним, комерційним угрупованням.

Цей бойкот Мистецького Арсеналу триватиме до тих пір, доки ця конкретна установа не доведе, що вона спроможна проявляти свою позицію та усвідомлювати свою політику; відмовитися від проявів цензури та імітації мистецької діяльності. Дії Директора Заболотної Н.П. відкрили реальний стан речей в Мистецькому Арсеналі і продемонстрували, як посадова особа підміняє собою інституцію. Єдиним можливим на території Арсеналу вільним творчим висловлюванням став “перформанс влади”, що здійснюється як покарання художників за їхню “зухвалість”.

Співпраця з цією інституцію в її теперішньому стані неможлива.

Ми вимагаємо від Мистецького Арсеналу:

  • проголосити принципи діяльності Мистецького Арсеналу як Інституції;

  • легалізувати відносини Інституції з художниками;

  • публічно визнати ситуацію з роботами Цаголова та Кузнецова  відповідно актами цензури та цензури і вандалізму;

  • публічно гарантувати неповторення у майбутньому подібних актів цензури.

970141_541541202575058_18751085_n

Казус Центр Курбаса

Image

Імануїл Кант у роботі «Відповідь на питання «Що таке Просвітництво» (1784 р.) визначив «Просвітництво як вихід людини зі стану неповноліття, в якому вона перебуває з власної вини. Повноліття є здатність користуватися власним розумом без керівництва зі сторони когось іншого». Центр Курбаса як молода установа, створена завдяки інтенції та наміру Неллі Корнієнко та Леся Танюка змусити українську державу згадати про ім’я розстріляного (і чи не єдиного реального у ХХ ст.) форматора і реформатора українського театру Леся Курбаса, існуючи впродовж чи не 20 років, вже набув певної  репутації, власної історії, має свої досягнення і свої проблеми.

Нещодавно в Центрі Курбаса на дверях різних кабінетів з’явилися написи «протестую», а через день – стенд при вході із повідомленням: «ПРОТЕСТУЄМО! Співробітники Центру протестують проти директора Г. І. Веселовської: дії та бездіяльність директора призводять до нецільового використання коштів і приміщення Центру, порушення конституційних прав співробітників, зокрема на мінімальну заробітну плату». Очевидно, проблеми і конфлікти всередині Центру стали настільки гострими, що адекватно мати з ними справу стало можливим тільки публічно. Чи не варто подібну публічність вважати першим кроком до повноліття, до відповідальності за свої слова, сказані не тет-а-тет у приватній розмові, а перед усією зацікавленою громадськістю і з надією на підтримку тієї ж громадськості?

Ще взимку та навесні в інтернеті з’явилися статті, де на різні лади обговорювалася діяльність нової директорки НТЦМ ім. Леся Курбаса Ганни Веселовської. Хтось нападав, хтось захищав – відповідно до рівня власної ерудиції, наближеності до Центру Курбаса та особистих стосунків з Ганною Іванівною. Відмовляючись з очевидних причин від намагання об’єктивно описати ситуацію, вже давно відчуваю необхідність висловитися з даного приводу, адже ситуація набуває все більшої неоднозначності і все більше і більше потребує обговорення.

Як науковий співробітник Центру Курбаса, я була не вкрай задоволена призначенням Веселовської на посаду директора. Працюючи в Центрі впродовж трохи більше року на той момент, відчувала сильні розбіжності між життєвими позиціями і науковими інтересами (які не так вже й різняться від життєвих позицій) своїми та Ганни Іванівни. Зрештою, ідея Центру, втілена в життя Неллі Миколаївною Корнієнко та зібраною нею командою, потребувала не те що переосмислення, а нового подиху, нової сили, рушія, який здвинув би Центр з пробуксовування, в якому той перебував на час мого працевлаштування.

«Провеселовські статті» закидають протестувальникам проти нової директорки певну інноваційність Ганни Іванівни, якому чомусь чи то зашкарублий, чи то консервативний колектив чинить спротив. І прагнення до змін і перетворень може дати хоча б чимось привабливий результат тільки в разі добре обдуманої і проникливої діяльності. Одна з проблем політики Ганни Іванівни, яка найперше впадає в очі – відсутність розуміння Центру Курбаса як установи неієрархічної і не спрямованої на успіх. Те, що в медіа називають «демократизацією простору Центру», я радше би охарактеризувала як намагання зробити з Центру Курбаса таке собі «прокатне місце», куди б могли приїхати для показу вистав театри України з усіх усюд на всі смаки. А це абсолютно суперечить концепції та ідеї Центру як наукової установи. Адже Центр створювався як місце, де можна займатися фундаментальною наукою. Експериментальна лабораторія, яка існує при Центрі і на обслуговування якої йде чимала частина бюджету Центру, мала би стати місцем дослідів, проб – недаремно Центр постулює відкритість до мистецьких проектів, над якими власне можна трудитися на чи не найкраще обладнаному в Україні театральному майданчику. На жаль, комунікація між науковими співробітниками і практиками-проектантами Центру доволі слабка, незбалансована, а подекуди навіть відсутня. Розрив між теорією і практикою, непомічання і нерозуміння одне одного були направду ахілесовою п’ятою Центру. Але влаштований Ганною Іванівною марафон провінційних вистав провінційних театрів цю прірву тільки збільшує, зводячи нанівець саму можливість експерименту – зала постійно зайнята для підготовки до чергової гастрольної вистави. Особисто мені як дослідниці театру надзвичайно не вистачає якісних вистав і адекватних проектів, які можна здійснювати пліч-о-пліч  із практиками (бо ж хіба після всього, що відбулося в XX столітті, можна відділяти практику від теорії, мистецтво від філософії?).

Так само невиправданою і навіть в певному сенсі шкідливою видається ідея фестивалю молодої режисури. За умов такого кризового становища театральної освіти подібне «виставляння» на столичних сценах можливо талановитих, але завчасто неграмотних молодих режисерів – ведмежа послуга і молодим людям, і українському театру. На даному етапі зусилля мають бути направлені на пошук можливостей створити альтернативну освіту (яка би тривала більше, ніж тиждень чи день майстер-класу). А якщо й робити фестиваль молодої режисури, то тільки фестиваль-школу, де молоді люди, переглянувши роботи одне одного, матимуть шанс поговорити про власні проблеми і чогось навчитися як у колег, так і у старших, спеціально запрошених для цього майстрів.

Крім того «прокатне життя» Центру Курбаса надзвичайно виснажує обслуговувальчий персонал  Центру, якому до того всього ще й зменшили зарплату. У січні місяці прийшов лист-повідомлення з Міністерства про недофінансування Центру Курбаса (57, 8 % від потреб на заробітну плату). Ганна Іванівна замість того, аби захищати свій колектив і добиватися від влади законної зарплати, вирішує просто зменшити робочий час людей, деяким зменшити заплату через підписання контракту, декого звільнити, що є безпосереднім порушенням конституційних прав на гідну заробітну плату, адже для цього немає жодних юридичних підстав (лист-повідомлення такою підставою вважати не можна, адже це не розпорядження і не наказ). Як може прибиральниця, яка відповідає за сім’ю, пережити зменшення і без того мізерної зарплатні?

На жаль, ситуація в країні така, що для того, аби утримувати в адекватному стані будь-яку державну установу, потрібно чимало сил та енергії віддавати на боротьбу, а подекуди навіть війну з Міністерствами. Потрібно ВИМАГАТИ реальної заробітної плати, треба регулярно оббивати пороги і знову ж таки ВИМАГАТИ затвердження планових тем, які до сих пір є незатвердженими у Центру Курбаса (а такий стан речей може спричинити звинувачення Центру у нецільовому використанні коштів з усіма можливими наслідками), треба ЗАХИЩАТИ на комісіях самі теми, обрані науковцями, і відбиватися від нав’язуваного дослідження, приміром, жанрових різновидів театру чи видів недержавного театру в Україні (що суперечить стратегічній діяльності Центру, яка і без того потребує удосконалення і підтримки, а не руйнування), треба НАПОЛЯГАТИ на тому, щоб Міністерство прийняло в управління будинок Центру Курбаса, аби запобігти можливості рейдерського захоплення і т. д. Центр Курбаса, як і багато установ України, має чимало нагальних «життєвих» проблем, вирішення яких лежить тільки у компетенції директора, адже будь-який інший представник колективу просто немає необхідних повноважень. Замість того, аби (повторюю) ВИМАГАТИ (на жаль, інший дискурс у нас малодієвий) вирішення даних проблем у влади, Г. І. Веселовська, працює над вибудовуванням ієрархічної структури всередині самого Центру, намагаючись контролювати прийняття всіх рішень, включно з дозволом на розташування реквізиту в підвалі, відбирає повноваження у заступників, реально будучи нездатною приймати чимало рішень через брак досвіду і знання про те, як функціонує така заплутана установа як Центр Курбаса, намагається «дисциплінувати» працівників створенням протизаконних «комісій з трудової дисципліни» і ще більше ускладнюючи та бюрократизуючи і без того складну систему роботи Центру. За час нетривалого займання посади директора відбулося кілька скандалів, що суттєво ставлять під сумнів здатність Ганни Іванівни дотримуватися етичних норм та конвенцій.

Останнім гучним скандалом було намагання Веселовської Г. І. зірвати збори трудового колективу від 14. 05. 2013, на яких співробітники Центру планували обговорити діяльність директора,   Наполегливість і воля колективу таки допомогли провести збори, які, хоча й супроводжувалися постійним коментарем Веселовської Г. І. щодо їхньої нелегітимності, все ж були проведені відповідно до чинного законодавства, на яких було висловлено недовіру директорці у Зверненні трудового колективу НЦТМ ім. Леся Курбаса до Міністра культури Новохатька Л. М.

Одне з питань, яке задають учасникам документального театру про Центр Курбаса, який здійснюється на даний момент режисерською групою ТанцЛабораторіум в Центрі, проблематизує власне бачення того, яким має бути Центр. Питання направду складне і потребує серйозних роздумів. Ганна Іванівна стала директоркою Центру за рекомендацією колективу і попередньої директорки, але, як виявилося на ділі, займати цю посаду вона просто неготова, оскільки не проробила чіткої стратегії для Центру, бачення того, як можна розвивати вже закладений потенціал, паралельно змагаючись із натиском Міністерства та проблемами в країні. Більше того, непрофесіоналізм Ганни Іванівни виявляється в абсолютному небажанні співпрацювати з колективом, формувати команду, готову до продуктивної дискусії і спільних зусиль заради спільної і спільно сформульвавної мети. Потрібно розуміти, що авторитарне/«совкове»/бюрократичне керування культурними закладами не дає жодного результату, окрім розмноження бюрократії і формалізації діяльності – «симуляції профанації», як би сказав культуролог. Дієвість роботи Центру Курбаса – не в кількості гастрольних вистав і не в писанні пояснювальних записок і звітів із найдрібнішого приводу, а нехай в тихому, але тривалому і гарно продуманому процесі творення/створення робіт в Центрі Курбаса, і зокрема у вмінні співпрацювати не тільки під час науково-проектної роботи, але і в щоденній комунікації. Місія директора – не у волюнтаристському нав’язуванні своєї волі, а в здатності приймати адекватні рішення, враховуючи потреби структури і колективу.

Можливо, вихід з даної ситуації – в оголошенні конкурсу на заміщення посади директора Центру Курбаса – щоб надалі директором не ставали випадково, і щоб кандидат,  діяльність і стратегії Центру, розумів/ла на яку складну і навіть терористичну щодо себе посаду і роль дає згоду. А може, співробітники мають самоорганізуватися і таким чином здійснювати колективне керівництво Центром. Наша власна емансипація в голові кожного з нас, а досягнення повноліття пов’язане з особистим зусиллям.

Мар’яна Матвейчук, науковий співробітник Національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса

ICTM (ініциатива самозахисту трудящих мистецтва) проводить дослідження трудових і економічних умов, що існують на українській художній сцені.

Анкетування є одним з методів цих досліджень, його результати допоможуть проаналізувати ситуацію та сприятимуть доступу до сучасної культури шляхом боротьби за легітимацію праці трудящих мистецтва та прозорості діяльності інституцій.

Ми просимо Вас відповісти на питання анкети, яка стосується вашої діяльності. “Анкета для художників” орієнтована на тих, які займаються різними видами мистецької діяльності (включно кураторів, теоретиків, тощо).

Просимо Вас також сприяти розповсюдженню даних анкет серед Ваших колег та партнерів.

Будемо Вам вдячні за співпрацю, чекаємо на Ваші відповіді.

 

Якщо Вам зручніше відповісти на питання анкети у вордівському документі, будь ласка скачайте відповідний файл внизу та надішліть на адресу istm.kyiv@gmail.com

Follow

Get every new post delivered to your Inbox.